Сучасна філософія освіти як дороговказ розвитку вищої школи України

В.Ф. Баранівський Василь Федорович, доктор філософських наук, професорСистема філософія-освіта охоплює собою важливий аспект взаємодії усіх основних форм знань та інших видів людської діяльності – від найбільш абстрактних, узагальнюючих, до специфічного вияву усього загального у кожній окремій особистості і кожному окремому виді діяльності. Філософія та освіта завжди нерозривно пов’язані між собою, зумовлюють одна одного.

Взаємодія філософії і освіти набуває особливого значення на переломних етапах розвитку людства, пов’язаних з необхідністю переходу до нового типу світогляду, культури, їх «духовної квінтесенції» - філософії, а тому і до нового типу освіти. Нині філософія й освіта переживають новий, революційний стрибок у своєму розвитку. Особливо це важливо та відчутно для країн, що утворилися на постсоціалістичному просторі, зокрема й для України.

Сучасна філософія освіти України базується на досягненнях філософії постмодерну, на досягненнях світової та вітчизняної культури, на потребах розвитку суспільства. Як зазначає академік В.П.Андрущенко «… магістраль філософського прогнозу розвитку освіти ХХІ століття сьогодні вийшла за межі Болонського процесу. Завдання сучасної філософії освіти полягає у визначенні контурів цього виходу; далі – дослідження детермінуючих факторів і суті; нарешті – можливих ризиків, суперечностей та їх уникнення з метою забезпечення освіти для потреб ХХІ століття»[1,7].

Як показує світовий та вітчизняний досвід вища освіта залишається й надалі затребуваною як найбільш ефективний механізм підготовки професійних кадрів вищої кваліфікації. Саме вища освіта є базою формування суспільного інтелекту, наукових досягнень, що є нині основою розвитку людства. ХХІ століття є епохою універсального інтелекту, століттям науки, яка формує нові обриси суспільного організму. В цьому аспекті вища освіта має вибудовуватись на основі новітніх досягнень сучасної науки, насамперед через фундаментальні засвоєння комплексу природничих і фізико-математичних дисциплін з одночасним проникненням у таємницю людського життя, осягненням основних цінностей людини і суспільства, що забезпечують гуманітарні науки, насамперед, історія, філософія, культурологія, економічна теорія, політологія тощо. Водночас фундаменталізація освіти не допускає скорочення вивчення фізико-математичних та інших базових дисциплін. Єдність природничого й гуманітарного циклу навчальних дисциплін ( з урахуванням специфіки майбутньої професії) стає головним принципом організації вищої освіти першої половини ХХІ століття [1,12]. Конкурентноздатним буде фахівець, навчання якого здійснюється на основі фундаментальних досягнень науки, засвоєних власними дослідницькими зусиллями, у поєднанні з практичною участю в системі суспільної діяльності.

Вища освіта ХХІ століття повинна мати інноваційний характер, здійснюватись, насамперед, через активне впровадження високих навчальних (педагогічних) технологій, що означає здійснювати процес навчання й засвоєння знань із урахуванням взаємодії технічних і людських ресурсів.  

За прогнозом аналітиків вища освіта рухається в бік забезпечення розвитку інтелекту. «Посередність» в освіті з часом буде відкинута. Рух до інтелекту – єдиний реальний шанс і засіб прогресу. Вища освіта все більш посилює спеціалізацію в контексті розширення і поглиблення можливостей реалізації здібностей і задатків обдарованої молоді. Як вважав Григорій Сковорода, кожна людина повинна знайти свій «сродний труд».

Ринкові відносини здійснюють переорієнтацію вищої освіти на підготовку фахівців згідно з вимогами ринкового суспільства. Ринкові відносини вимагають від освіти готувати організаторів, управлінців, ідеологів, менеджерів, які зможуть розгорнути горизонти ринкових відносин, демократії та громадянського суспільства до рівня досконалості і нової якості.

Універсалізація освітніх систем, стимульована Болонськими домовленостями, має свої межі. Вони зумовлені контурами національних систем освіти, які не бажають поступатись власними досягненнями заради загальноєвропейських домовленостей. Національні досягнення в галузі освіти – не лише вузько національне надбання. Адаптуючи освіту до рівня європейських стандартів, Україна має розвивати власну освітянську національну традицію, зберігати й обстоювати «педагогічну матрицю» української освіти, вводити її надбання у європейський і світовий освітній простір. Вища світа ХХІ століття не повинна бути космополітичною; вона має враховувати надбання національних систем, що все більш прозоро і зрозуміло будуть делегуватися народам і культурам світу[1,17;2].

Суттєвою ознакою освіти ХХІ століття є її людиноцентрична та духовнотворча спрямованість. Перехід людства до педагогіки духовності зумовлений історичною еволюцією цивілізації, її входженням в епоху ноосферного способу існування. На  цій стадії людство, зрештою, підійшло до усвідомлення себе не лише як частини природи, соціальних відносин чи культури, а й як продукту універсальної ноосферної цілісності з домінуючим духовним началом (стрижнем), на основі якого розгортається життєдіяльність кожного індивіда, здійснюється його доля. Шлях до людини, таким чином, проходить через її духовне зростання, результатом якого має стати розуміння її духовної тотожності з Великим Космосом, Людством у всіх його цивілізаційних вимірах. Водночас слід враховувати, що духовність людини релігійною складовою аж ніяк не вичерпується. Вона включає в себе народну мораль (мудрість), естетичні цінності, атеїстичні переконання, наукові знання тощо. Віра, Надія, Любов, Добро, Справедливість, Честь, Гідність є, насамперед, загальнолюдськими цінностями. Вони не належать будь якій релігії. Дилема «глобалізаційного» (вселюдського) і «національного» система освіти, педагогіка духовності має вирішувати в контексті єдності загальнолюдських і національних цінностей, традицій та пріоритетів.

Військова сфера є важливою складовою українського суспільства. Діяльність людини в цій сфері безпосередньо пов’язана з проблемою захисту суспільства, держави, окремих громадян від агресивних дій інших суб’єктів діяльності. Водночас у військовій сфері, безпосередньо у війську ,відображаються всі соціально-політичні, духовні та інші процеси, що відбуваються в суспільстві. Не є винятком і система освіти, підготовки фахівців для військової сфери діяльності. Принципові вимоги до освіти сформульовані на рівні філософських узагальнень, принципів, рекомендацій знаходять відображення, зокрема, в системі підготовки фахівців виховної та соціально-психологічної роботи для Збройних Сил України. Підготовка фахівців ВСПР все більше спрямовується на формування в них широкого гуманітарного світогляду, високої духовної культури, фундаментальних гуманітарних та військових компетентностей, лідерських якостей тощо. У військово-освітянському середовищі все більше проявляються елементи демократизму, взаємоповаги, толерантності. Проблемами системи підготовки фахівців ВСПР залишаються: компетентність науково-педагогічного складу, низький рівень фахової підготовки, недостатня ринкова зацікавленість військових професіоналів до ефективної діяльності, недостатній рівень патріотичної свідомості, низький рівень впровадження інноваційних технологій та матеріально-технічного забезпечення в навчальний процес.

Література

1. Андрущенко В.П. Вища освіта у пост-болонському просторі: спроба прогнастичного аналізу/ Філософія освіти, 2.-К.: Майстер –клас, 2005. – С. 6-19.

2. Баранівський В.Ф. Болонський процес у контексті реалій духовного життя українців/ Збірник наукових праць НДІ українознавства МОН України, №1, 2008. - С.154-157.

В.Ф. Баранівський, доктор філософських наук, професор

Надруковано:  Матеріали науково-методичного семінару, 15 грудня 2011 р.:  Мін-во оборони України, Національний університет оборони України. – К.: НУОУ, 2011. – С. 7-10

На головну
Створення сайту: DoSites.Net
На початок сторінки Карта сайту